Народився
Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 р. в селі Василівка
Онуфріївського району Кіровоградської області (за тогочасним
адміністративно-територіальним поділом — Василівська волость Олександрійського
повіту Херсонської губернії) у незаможній селянській родині. Батько його,
Олександр Омелянович, працював по найму як тесляр і столяр у поміщицьких
економіях та заможних селянських господарствах. Брав участь у керівництві
кооперацією та місцевим колгоспом, виступав у пресі як сількор, завідував
колгоспною хатою-лабораторією, керував трудовим навчанням учнів (з
деревообробної справи) у семирічній школі. Мати майбутнього славетного педагога
працювала в колгоспі. Разом з чоловіком вона виховала, крім Василя, ще трьох
дітей — Івана, Сергія та Меланію. Усі вони стали вчителями.
Василь Сухомлинський навчався
спочатку у Василівській семирічці, де був одним із кращих учнів. Улітку 1934 р.
він вступив на підготовчі курси при Кременчуцькому педінституті і того ж року
став студентом факультету мови та літератури цього вузу. Проте через хворобу
1935 р. змушений був перервати навчання в інституті. Сімнадцятирічним юнаком
розпочав Василь свою практичну педагогічну роботу. У 1935-1938 рр. він викладав
українську мову і літературу у Василівській та Зибківській семирічних школах
Онуфріївського району. У 1936 р. Сухомлинський продовжив навчання на заочному
відділі Полтавського педагогічного інституту, де спершу здобув кваліфікацію
учителя української мови і літератури неповної середньої школи, а згодом — і
викладача цих же предметів середньої школи (1938).
З 1938 р. і до початку Великої
Вітчизняної війни Василь Олександрович працював в Онуфріївській середній школі
учителем української словесності, а через деякий час — і завідуючим навчальною
частиною школи. Війна внесла свої корективи у розмірений ритм життя: у липні
1941 р. Василя Олександровича було призвано до війська. Закінчивши
військово-політичні курси у Москві, одержав військове звання молодшого
політрука, а з вересня 1941 р. він — політрук роти у діючій армії. 9 лютого
1942 р. в бою за село Клепініно під Ржевом дістав тяжке поранення і понад
чотири місяці лікувався в евакогоспіталях.
З червня 1942 р. до березня 1944
р. В. Сухомлинський працював директором середньої школи і вчителем російської мови
і літератури у селищі Ува Удмуртської АРСР. Навесні 1944 р. Василь
Олександрович разом із дружиною Г. І. Сухомлинською виїжджає в Україну, у щойно
визволений Онуфріївський район Кіровоградської області. Упродовж чотирьох років
він працював завідувачем районного відділу народної освіти і одночасно викладав
у школі. Саме в цей період Василь Олександрович дебютує у пресі — онуфріївській
районці «Ударна праця» та обласній газеті «Кіровоградська правда» — із статтями
на педагогічні теми. Найперша його публікація — «Перед новим навчальним роком»
— з'явилася 25 серпня 1945 р. в «Ударній праці». 1948 р. В. О. Сухомлинського
призначають, на його прохання, директором Павлиської середньої школи. Цим
навчальним закладом він керував до останку життя, двадцять три роки у Павлиші
стали найпліднішим періодом його науково-практичної та
літературно-публіцистичної діяльності. Василь Олександрович доклав чимало
зусиль, аби піднести пересічну сільську школу на рівень найкращих у тодішньому
СРСР загальноосвітніх навчальних закладів, щоб перетворити її на справжню
лабораторію передової педагогічної думки і якнайповніше узагальнити набутий
досвід. І він досяг поставленої мети, насамперед завдяки власній винятковій
працьовитості, постійному творчому горінню, твердій, безкомпромісній
вимогливості як до себе, так і до всього педагогічного колективу.
Починаючи з 1949 р., Василь
Олександрович виступає не тільки у місцевій періодиці, а й у республіканських
та всесоюзних, а згодом і зарубіжних виданнях. 1955 р. він успішно захищає у
Київському державному університеті кандидатську дисертацію на тему «Директор
школи — керівник навчально-виховної роботи», а через рік з'являється його перша
велика монографія «Виховання колективізму у школярів».
Наприкінці п'ятдесятих років
виходять друком одна за одною такі ґрунтовні праці В. Сухомлинського, як
«Педагогічний колектив середньої школи» та «Виховання радянського патріотизму у
школярів». На найвищий щабель своєї педагогічної творчості Василь Олександрович
піднявся в шістдесяті роки. Саме тоді з особливою виразністю і силою виявився
його яскравий і самобутній талант педагога-дослідника й педагога-публіциста,
саме в ті роки написав він найкращі книги, статті, художні твори для дітей та
юнацтва.
До найголовніших,
найґрунтовніших творів В. Сухомлинського, опублікованих з 1960 р., належать:
«Як ми виховали мужнє покоління», «Духовний світ школяра», «Праця і моральне
виховання», «Моральний ідеал молодого покоління», «Сто порад учителеві», «Листи
до сина», «Батьківська педагогіка», «Проблеми виховання всебічно розвиненої
особистості» і особливо— «Павлиська середня школа» та «Серце віддаю дітям»
(1969). Остання праця витримала вже кільканадцять видань, вона була удостоєна
першої премії Педагогічного товариства УРСР (1973) і Державної премії УРСР
(1974).
Уже після смерті талановитого
педагога з'явилися окремими виданнями праці «Народження громадянина», «Методика
виховання колективу», «Розмова з молодим директором школи», «Як виховати
справжню людину».
З 1957 р. В. Сухомлинський —
член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР, з 1958 р. — заслужений
учитель УРСР. У 1968 р. йому присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці. Того
ж року він був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.
2
вересня 1970 р. серце Василя Олександровича Сухомлинського перестало битися.
Втім, фізична смерть не поклала край життю його творчих надбань, не зупинила
його жертовного служіння школі, учительству, вітчизняній педагогічній науці.
«Людина, — любив повторювати педагог, — народжується на світ не для того, щоб
зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід
вічний». Ці проникливі слова можна і треба віднести й до самого Василя
Олександровича, адже саме вони були тим категоричним імперативом, якому завжди
і всюди слідував він у своєму недовгому, але яскравому й напрочуд плідному
житті Педагога. Все найцінніше, створене ним, назавжди увійшло до скарбниці
вітчизняної педагогіки та національної духовної культури.
Немає коментарів:
Дописати коментар